Дитина добре знає своє «хочу»! А дорослі своє – знають?

Малеча вчора гуляв в парку серед білочок і, не дочекавшись повернення додому, обіду і ліжечка, мовчки заліз у візок і бігом заснув. Ну хто так робить? Напевно, той, хто добре знає своє «хочу». «Хочу спати тут серед дерев, не поївши, і щоб пташки співали». Взяв і зробив. І дарма, що мама планувала по-іншому.

Розмістилася зручно на лавці і задумалася про «дорослі» цілі, бажання і силу чужого впливу на наші «хочу».

На’язані нам готові рішення, можливо, трохи спрощують життя?.. Можуть забрати тягар відповідальності за вибір.. Але ж найбільші радість і щастя приходять від реалізації СВОЇХ цілей, СВОЇХ планів, СВОЇХ мрій. І навпаки: «життя за порадою» може стати зовсім «слізно-соленим».

Пощастило людям, які дуже добре відчувають свою територію. Люди з міцним внутрішнім стержнем. Деколи м’яко, деколи грубо, але завжди вчасно вони можуть пояснити, що не слід втручатися у їхні справи. Але чи завжди ці щасливчики відчувають межі інших людей? Нагадала собі жарт: «Ти вже дорослий, у тебе має бути своя думка, і мама зараз тобі її розповість» ))

Якщо щось природно (прийнятно, зрозуміло у певний спосіб) для одного, то часто воно може бути взагалі позбавленим змісту для іншого. І замість того, щоб просто прийняти це як факт, ми даавай пояснювати іншій людині, як насправді треба жити.

Нерідко конфлікти виникають, коли в сім’ї наступає період вибору дітьми майбутньої професії. Звучати це все може приблизно так: «Якщо хочеш їсти хліб з маслом, то варіант «хореограф» викреслюй. Підеш на юридичний чи ІТ». Я пам’ятаю історію дівчини, батьки якої були дуже проти її вибору вступати до театрального ВУЗу. Наполегливо відправляли вчитися на психологію. А якщо ослухається, то додому не пустять жити. Іронія долі – з таким цікавим підходом до виховання дітей, батьки вибрали для доньки саме психологію.

Отже, все вимальовується приблизно так: найбільш щасливі ті, хто вміє давати відсіч, відстоювати свій вибір і своє «хочу». Ті, хто полюбляють заходити на чужу територію – «щасливі», напевно, частково. Бо це треба любити витрачати сили на переконання, суперечки і тд. Гірко, .. мабуть, дуже гірко тим, кому доводиться жити чужими мріями і цілями…

А якщо раптом не знаєш, не бачиш свого бажання? Якщо твоя ціль десь спливла від тебе? Тоді де ж малювати межу, запливати за яку всім заборониш? Виходить, щоб поставити варту, потрібно спершу самому «БАЖАТИ», самому «ХОТІТИ». Бо зазіваєшся, а замість тебе вже все побажали, все захотіли і всього досягли. І от тобі 50 р., ти сидиш такий весь крутий на білій яхті з коктейлем … і плачеш … Ну і що, що чоловік. Плачеш. Все життя «робив» гроші, а можливо насправді хотів дітей, внуків, грати на фортепіано чи писати картини.

Не впевнена, що варто просто відсторонюватися і закриватися від наполегливих порад чи будь-якого різкого втручання в наше бачення. Деколи корисно і до чужої думки дослухатися. А хтось може ще глибше дивитися на проблемну ситуацію, шукаючи важливий «вищий задум і знак».

Головне, мабуть, – внутрішнє відчуття власного вибору )))

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s